Про Білу Криницю довідуємось під кінець 16 століття . Тоді Біла Криниця належала до сусіднього села Городище і була його присілком.
Спираючись на історичні відомості, наведені в книзі Я.О.Пура « Наш край у назвах» (ч.2.1994 р.в.), перша згадка про село датується 1570 роком через акт, який засвідчує пограбування «житниць» і «вєтровой мельници близ Белой Криници». Тодіж горіла городищенська дворова конюшня, яку обслуговували «белокриницкие конюхи». П'ять років опісля « при дороге на Белую Криницу» затримано грабіжників з викраденим крамом «бального раз мера».
У 19 столітті Біла Криниця має статус «деревни» єпархіально приналежної до Колоденки. Нзва Біла Криниця перенесена з імені протікаючої колись тут річечки, яка пішла із джерельця, названої так за її біле (крейдяне) дно. Документи минулих літ називають Білу Криницю ще Гелесином. Так в Акті 1794 року читаємо: «в Гелесине ( Белой Кринице) надлежит платить дорожное мито». Рік пізніше сказано, що майнова границя « Гелешина» підходить до « Колодинськой пересуты».
Старожил Василь Федорчук , згадуючи оповідь діда, інформує, що назва Гелесин нав'язувалась штучно і початково стосувалась невеликої дільниці, яку започаткували переселенці з сусідньої Колоденки за наказом Йосипа Любомирського, звелівши назвати осаду іменем дочки Гелеси, тобто Олени. Тоді Гелесин був слобідкою і певний час існував окремо від Білої Криниці.
Згідно краєзнавчих досліджень історії нашого села , які провів наш земляк Йосип Целюк та видав у 2005році збірку(брошуру) під назвою « Моє рідне село» та згідно інформації по « Списку населених місць Волинської губернії» , зібраної в кінці 1909 року , село Гелесин належало до Рівненського уїзду, Рівненської волості. В селі на той час було 18 дворів, загальна кількість жителів становила 259 чол.. Поштова станція розміщувалась в Антополі. В селі був один поліцейській стан, один мировий посередник, двоє мирових суддів та двоє судових слідчих Волинської губернії.
Офіційно до Білої Криниці відходили хутори: Кругле «при шосе в напрямку Рівного за формою кола» , Полісся « в бік Колоденки на місці густого лісу й криничних джерел». З Колоденки пробігала річечка Зерета, названа ніби так за те, що мала колись зерети(жерети), тобто боброві нори. Ця назва вже забута.
Крім того, знаний ще хутір Високе « найвище заселене місце , розміщене за горою Кемпою, де колись були замкові споруди», Казьонщина «осада в напрямку Рациславку на колишній казенній землі, Скомороха « поселення у напрямку Городища, де ніби осіли скоморохи-мандрівні співці , хоч насправді першим поселенцем був чоловік з прізвищем Скоморох.
Самою важливою подією того часу для села було спорудження сільської церкви, без якої село жило дуже багато років. За переказами нинішнього священника білокриницької церкви св..Іоанна Богослова о.А.Гапича маємо слідуючу інформацію:
«…В 1904 році від Земського управління прийшла повідомча записка на ім'я старости села. У ній повідомлялося про дозвіл на будівництво церкви, школи, лікарні. За цією запискою в селі громаді дозволялося будувати всі три будівлі, а із-за недостатку коштів можна було будувати ту будівлю, яку вибере громада. На той час в селі було всього 18 дворів. Громада була неспроможна будувати всі три будівлі і вирішили будувати церкву.
Громадськими зборами вирішили положити вклад, тобто кожен двір повинен був дати певну суму грошей Три жителі села: Вітер Сергій Гаврилович, Плетьонка Гавриїл і Вітер Євгенія для цієї доброї справи виділили по клаптику своєї власної землі, де й запланували побудувати храм і створити при ньому сільське кладовище. Була написана грамота-прохання про поміч його величності царю. Цар не відмовляв нікому, не відмовив він і білокриничанам. Виділив 500 крб. чистим золотом на побудову церкви. Два рази жертвував на будівництво храму пан Обарівський ( Шеремет). Постійно їздив за збором пожертвувань призначений громадянами для будівництва церкви церковний староста Гариїл Плетьонка по навколишніх селах. Закінчення будівництва та освячення храму 9 жовтня 1908 року, в день пам'яті святого апостола Іоанна Богослова, стало для жителів села днем справжньої духовної радості.
Процес масового муніципального герботворення в Україні, що розпочався на початку 90-х рр. ХХ ст., підняв геральдику на хвилю наукового і громадського інтересу. Для деяких українських міст і сіл відновлено дорадянські герби, більшість населених пунктів отримали новостворені геральдичні знаки. Створюючи новий герб автори часто намагаються відобразити наступність, підкреслити наявність у міста гербової традиції, звертаючись до геральдичної спадщини минулих епох. З огляду на це актуальним є дослідження геральдичних процесів . Всяка поважаюча себе громада має свої геральдичні символи:герб, прапор, штандарт голови та інше. Також, як стверджують екстрасенси, можливо закодувати в символах села успіх, процвітання та всяку благодать. Отож, на початку 2011року, наша Білокриницька громада на чолі з молодою, амбіційною та прогресивною головою сільської ради Гончарук Тетяною Володимирівною вирішила теж розробити свою територіальну символіку. За цю непросту справу взялась культурна комісія депутацького корпусу, на чолі з головою комісії -Морозюк Оксаною Дмитрівною. Були вивчені методичні рекомендації( з питань геральдики і прапорництва областей, районів та територіальних громад міст, селищ і сіл-автор Гречило А.-голова УГТ). Було вивчено багато краєзнавчих матеріалів щодо історії виникнення села Біла Криниця, в Білокриницькій ЗОШ 1-2ст. було проведено конкурс малюнків: «Моє село-мій герб і прапор», де було зібрано багато цікавих ескізів та робіт дітей з їхнім неповторним баченням сільської символіки. Робота Скиби Антона- учня 3 класу, була визнана найкращою та нагороджена завідуючою бібліотекою цінним призом- енциклопедією.
З усім багажем зібраних матеріалів ми звернулись до Рівненського спеціаліста по символіці- члена Українського Геральдичного товариства Терлецького Юрія Петровича, який допоміг упорядкувати всі елементи герба з дотриманням низки геральдично-вексилологічних норм і рекомендацій в галузі територіальної та муніципальної символіки. Таким чином було розроблено проект герба та прапора села Біла Криниця, авторами якого стали: Терлецький Ю.П., Гончарук Т.В., Морозюк О.Д. Символіку територіальної громади села біла Криниця затверджено рішенням сесії Білокриницької сільської ради №73 від 8.04.2011 року. Герб собою являє щит, розділений горизонтально на дві частини у співвідношенні 1:3. У верхній меншій частині золотого кольору зображено 2 грона калини- символу України. У нижній частині на синьому полі розміщена срібна криниця. Кольори символізують: золотий- сільськогосподарський напрямок діяльності мешканців населеного пункту, ознака багатства,добробуту, синій колір- чистоту і багатство джерельної води, криниця- походження назви села.
На XX науковій геральдичній конференції, яка проходила у м.Львів 7.10.2011року наш Рівненський геральдист Терлецький Ю.П. мав виступ на тему:Сучасні символи села Біла Криниця, в якому відзначив вдале змістове та художнє вирішення проекту герба, яке не має аналогів у сучасній геральдиці.
Офіційно видана геральдично-вексилогічна експертиза герба та прапора села Біла Криниця №8 від 16.01.2012 року УКГ та включена символіка до Реєстру місцевих символів Українського геральдичного й опубліковано в 4-у виданні «Герби та прапори міст і сіл України» .
Представлення територіальної символіки Білокриницькій громаді відбулося на святкуванні 20-ї річниці Незалежності України, що відбувалося у приміщенні будинку культури села Біла Криниця.
Антопіль – входить до складу Білокриницької сільської ради. Розташоване за 14 км від районного центру. Найближча залізнична станція «Рівне» знаходиться на віддалі 14 км. Площа населеного пункту 170,8 га.
Населення 532 особи, кількість дворів 181. День села відзначається 14 жовтня.
Антопіль заснований колоністами в кінці ХVII ст. Назва села походить від сполучення 2 частин: перша частина «Ант» - це ймовірно укорінене ім’я Антон, а друга «піль» або «поль» - грецьке місто-поліс. У 1794 році Антопіль розвивається за рахунок нових поселенців із Польщі, Словакії, які займалися дерево заготівлею. Згодом є згадки про лісопильний завод, який там збудовано. У 1840р. «Антопольские владения», магнат Любомирський дає в аренду Ковалевському, який крім того зобов’язаний утримувати поштову станцію та залізний двір.
Станом на сьогоднішній день в селі проживає один інвалід Великої Вітчизняної війни. 1 учасник бойових дій, 6 вдів померлих воїнів. У селі встановлено обеліск воїнам-односельцям, які загинули у боротьбі з фашистськими загарбниками.
На території села функціонують: ФАП, магазин, став належить ДП ДГ «Білокриницьке», концерн радіомовлення, зв’язку та телебачення.
Глинки – входить до складу Білокриницької сільської ради. Розташоване за км від районного центру. Найближча залізнична станція «Рівне» знаходиться на віддалі 15 км. Площа населеного пункту 106,1 га. Населення 415 особи, кількість дворів 119.
Перша письмова згадка про село датується 1569 роком, у XVI столітті територія села належала до володінь князів Острозьких, а по Кольбушівській трансакції перейшла до Любомирських.
Є декілька припущень про походження назви села, за однією з них від урочища Глина, також від місцевості на якій розташоване село, там є поклади глини.
Також однією із версій походження назви є те, що вона походить від назви династії з прізвищем Глинка.
Станом на сьогоднішній день в селі проживає 3 вдови померлих воїнів. У селі встановлено обеліск воїнам-односельцям, які загинули у боротьбі з фашистськими загарбниками.
У селі народився Пасічник Ігор Демидович Ректор Національного університету «Острозька Академія», «Відмінник народної освіти» «Заслужений працівник освіти України», «Ветеран праці», нагороджений орденом Ярослава Мудрого V ступеня, лауреат державної премії будівництва та архітектури, Герой України із врученням ордена Держави.
Сьогодні в селі є загальноосвітня школа I-II ступенів, в якій навчається 25 учні, працюють 16 учителів.
На території села функціонують: ФАП, магазин, церква.
День села відзначається 21 листопада.